СЮЖЕТОТВОРЕННЯ: анатомія і помилки

Сьогодні хочу поговорити про доволі складну річ — композицію твору, а саме — про динаміку сюжетних ліній, їхнє «життя» і переплетіння.
Пишу це не для літературознавців, філологів і критиків, а для людей, які дуже хочуть написати свій твір, проте відчувають, що їм трішки бракує досвіду і знань.
Сподіваюся, що погляд редактора на це питання вам допоможе.

ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ СЮЖЕТУ

Може, пам’ятаєте, на уроках літератури у школі нам розповідали про зав’язку, розвиток, кульмінацію і розв’язку. Треба було аналізувати твір, визначати, хто, де, що, куди. Так от, це була не якась там непотрібна теорія — саме такий розвиток сюжетної лінії відповідає особливостям нашої свідомості.

Отже, запам’ятовуємо:
зав’язка — стартовий момент усього того, що відбуватиметься у творі;
розвиток — динамічний прогрес того, що подано у зав’язці, тобто «страсти накаляются»;
кульмінація — момент, коли накал сягає апогею;
розв’язка — коли після апогею все уляглося і стало зрозумілим, по факту — логічно чи не логічно, але завершилося.

Чому це важливо: наш мозок — ще той педант, від намагається ув’язати все у певну структуру, встановити зв’язки і знайти вихід — завершення, логічне пояснення. Це йому дає спокій і задоволення.
Усе незавершене його дезорієнтує і навіть дратує. І це, до речі, можна використати, щоб тримати читача на «гачку» (тобто написати книгу із незавершеним сюжетом), але цей прийом потребує неабиякої майстерності.
Якщо є щось, що в цю систему ніяк не вписується, ми можемо довго думати про це і тратити свої зусилля на спроби таки його туди всунути. Це як складати конструктор і не знати, куди ж притулити цей гвинтик.

ЩО ТАКЕ СЮЖЕТНА ЛІНІЯ

Сюжетна лінія — це певна динамічна послідовність епізодів, які об’єднані або навколо одного персонажа, або ж навколо однієї проблеми, події, питання. Відповідно, твір ваш може мати одну сюжетну лінію або кілька. І ця лінія має жити в уже згаданому ритмі — вона має народитися, рости, досягти певної кульмінації і затихнути.

КОЛИ ЩОСЬ ПІШЛО НЕ ТАК

Однією із цікавих рис (не хочу сказати «помилок») творів, які до мене потряпляють, є певний хаос у сюжетних лініях, а саме — автор сюжетну лінію починає, навіть розвиває, але до кульмінації не доводить, кидає і починає плести іншу. З нею трапляється та сама халепа: вона теж зависає, так і не проявившись у всій красі. І так ще кілька разів.
Що виходить — твір є, і наче написано непогано, але вивести ладу ніяк не можна. Все змішується, не вкладається у загальну систему, таке враження, що перед тобою розбитий вітраж, от тільки скласти його ти ніяк не можеш.

Давайте спробуємо на прикладі: візьмемо усім відому казку про... Колобка. Сюжет пам’ятає кожен. Він побудований за всіма законами жанру.
Зав’язка: баба спекла Колобка.
Розвиток: Колобок утік, зустрічався з тваринами на шляху і аж нарешті здибав Лисицю.
Кульмінація: Лисиця починає Колобку забивати баки і вмовляє заспівати пісеньку у неї на носі, і тут — раз!..
Розв’язка: Лисиця з’їла Колобка.
А тепер уявіть собі, що поки Колобок виспівував свою пісеньку перехожим, неподалік від доріжки, по якій він біг, біля річки, сидів Кіт і ловив рибу, от тільки погано клювало, тож він подався на пошуки якоїсь нестандартної наживки...

Лисиця Колобка з’їла. Ось і казочці кінець, а хто слухав — логічно запитає: а до чого тут Кіт?

Кіт тут ні до чого. Він тут зайвий. І, до речі, ні кульмінації, ні розв’язки у сюжетної лінії з котом немає. І це виглядає недоречно, дуже дивно, спантеличує читача й залишає якийсь гіркий осад.

Отже, якщо ви вводите нові сюжетні лінії — вони мають «вистрелити»: або прояснити зрештою основну лінію, або з’єднатися з нею у кульмінації чи розв’язці. Але сказати «А» і не сказати «Б» — не найкраще, що можна придумати у композиційній структурі твору.

ЩО Я РАДЖУ

Я раджу логіку і аналіз — нічого кращого донині не придумано.
Якщо вам важко вивіряти цілісність сюжетної лінії в голові чи твір у вас структурно складний, скристайтеся записами — кресліть, малюйте стрілки, кружечки, сердечки.

1. Випишіть усі сюжетні лінії в деталях — герої, обставити, суть, мета цієї лінії — як вона співвідноситься із загальним сюжетом твору, тобто навіщо вона у творі.

2. Проаналізуйте її і подумайте, чи доцільна вона, чи не обтяжує твір і чи не можна замість неї трохи допрацювати / змінити основний сюжет (тобто скористатися основними героями і обставинами) — щоб не створювати велику масовку у творі.
Наприклад, дідусь розповідає внукові казки — це кістяк вашої задумки, її композиційний каркас. Але чомусь одну казку йому розповідає... бібліотекарка чи ще хтось — чи так вже вона потрібна? 

3. Якщо ви хочете її (сюжетну лінію / бібліотекарку) залишити, то зав’язуйте в основний сюжет — наприклад, нехай вона виявиться дідусевою коханою з молодості, у якої він і навчився складати такі чудові казки, і в кінці твору ваш внук допоможе їм зустрітися (ледь не серіал написала). Але якщо ця бібліотекарка просто розповість одну казку і зникне, то буде ефект, як від Кота у Колобку — а що це було?

4. Далі проаналізуйте сюжетну лінію на дотримання тих чотирьох етапів, про які ми говорили. В ідеалі, якщо у вас кілька сюжетних ліній, в кінці вони мають зійтися так, як мотузки у руках дзвонаря — в єдине ціле.

Якщо й після цього вам складно визначитися, чи все у вас ок,
зверніться за рецензією до спеціаліста. Можна, до речі, і до мене ;)